Український рушник у весільному обряді
Весільні рушники готувалися молодою дівчиною заздалегідь і зберігалися у скрині з іншими речами посагу. Коли до дівчини сваталися і вона відмовляла, то в такому разі вона говорила, що в неї ще немає скрині ще не вишиті. На додачу могла дати ще й гарбуза молодому і старостам.
У деяких областях України сватання називали «рушники» (у Харківській області), «взяття» або «віддавання» ( у Кіровоградській області) , «подавання» (у Києві). Якщо дівчина погоджувалася виходити заміж, вона пов'язувала сватів або подавала хліб. В інших областях України «рушниками» називали обряд заручин, який був юридично законним при вінчанні . Старший староста накривав хліб рушником, на нього клав руки дівчини і жениха, присутніх родичів і пов'язував їх цим. Потім староста розв'язував, а засватана дівчина повинна була перев'язати всіх сватів рушниками і дати подарунки. У деяких районах України для старостів дівчина виносила на дерев’яній тарілці, у деяких районах старости перев’язували один одного навскоси через плече. Їх називались «плечовими». Перев’язані старости йшли з радісною звісткою до батьків молодого.
Запрошуючи гостей на весілля, у деяких регіонах дівчина носила з собою , який мала з собою і до кінця весілля.
У багатьох регіонах України на весіллі перев’язували не тільки старостів, а й багатьох запрошених.
У Центральній Україні наречена і її дружка перев’язувались замість пояса тканими червоними, кінцями наперед. Благословляючи молодих, батьки проводили цей обряд з іконою, обрамленою. Не можна було благословляти молодих «голою» іконою.
Велике значення мав і має до сьогодні вінчальний рушник. Під нього для забезпечення добробуту і щастя майбутньої сім’ї родичі зі сторони молодого клали гроші і пшеницю. Родичі зі сторони молодої підказували нареченій стати на першій. Це означало, що її будуть поважати чоловік, свекор і свекруха. У церкві розстеляла дружка.
У багатьох регіонах України куховарок, які готували весільні страви, обдаровували рушниками, хустками, полотном. Дарували рушники і хрещеній матері та весільним гостям. Староста заводив чи виводив з-за столу молодих рушником, наречена брала чарку, обмотану. Перед розрізанням короваю на нього клали навхрест два. Старший боярин мив руки і витирав їх цими.
Наречену в знак того, що вона вже заміжня і стала молодицею, закутували в намітку (плат, серпанок, завивало, перемітку) – довгий (3 - 4 м завдовжки та 50 см завширшки), оздоблений на кінцях, інколи й посередині. Намітки часто вишивалися білим по білому. Весільні намітки зберігалися, як сімейна реліквія, разом з вінчальним та рушником з ікони, якою благословляли батьки.
| ← Почему стоит носить обувь из Испании? | Анапа: особенности отдыха → |
|---|
